176. Якби Ми побажали, то піднесли би його через них, але він вхопився за земне й пішов за своїми бажаннями. Він подібний до пса: коли женеш його, він висуває язика, і коли лишаєш у спокої, він так само висовує язика. Це приклад людей, які вважають Наші знамення за брехню! Перекажи їм цю розповідь — можливо, поміркують вони![1]
177. Поганий приклад людей, які вважають Наші знамення за брехню й кривдять самих себе!
178. Кого Аллаг веде прямим шляхом, той іде прямим шляхом. А ті, кого Він збиває зі шляху, матимуть втрати!
179. Ми створили для пекла багато джинів і людей. Вони мають серця, якими не розуміють, мають очі, якими не бачать, мають вуха, якими не чують. Вони подібні до худоби, але перебувають у ще більшій омані. Вони — невігласи!
180. Аллагу належать прекрасні імена. Тож кличте Його ними й залиште тих, які спотворюють імена Його. їх винагородять за те, що вони робили!
181. Серед Наших творінь є громада, яка веде шляхом істини й чинить згідно з нею.
182. А тих, які вважають Наші знамення за брехню, Ми поступово потягнемо донизу, так, що вони й не знатимуть про це!
183. Я дам їм відстрочку. Воістину, Мої хитрощі могутні!
184. Невже їм не спадало на думку, що їхній приятель не божевільний? Воістину, він — ясний застерігач!
185. Невже не дивилися вони на царство небес і землі, і на кожну річ, створену Аллагом? А, можливо, вже наблизився їхній строк! То в яку розповідь після цієї увірують вони?
186. Кого Аллаг збив зі шляху, тому немає провідника. Він залишить їх блукати в своєму беззаконні!
187. Тебе запитують про Час: «Коли настане він?» Скажи: «Знання про це — в Господа мого! Не відкриє часу його ніхто, крім Нього. Важкий він для небес і для землі! Прийде він раптово!» Тебе питають, наче тобі про це відомо. Скажи: «Знання про це — в Аллага, але ж більшість людей про це не відає!»
188. Скажи: «Я не маю влади зробити собі добро чи заподіяти шкоду, хіба що побажає цього Аллаг. Якби я знав потаємне, то примножив би собі добро, а зло не торкнулося б мене. Воістину, я — застерігач і добрий вісник для віруючих людей!»
189. Він — Той, Хто створив вас із єдиної душі й зробив із неї другу до пари, щоб вона знаходила в ній спокій. А коли він зійшовся з нею, то вона понесла легку ношу й ходила з нею. Коли та стала важкою, вони обоє звернулися до Господа свого: «Якщо Ти даруєш нам благочестиву дитину, то ми будемо вдячні Тобі!»
190. А коли Він дарував їм благочестиву дитину, вони почали додавати Йому рівних у тому, що Він дарував їм. Та Аллаг вищий від того, що Йому приписують![2]
191. Невже вони будуть додавати Йому рівними тих, які нічого не творять і створені самі?
192. Вони не здатні допомогти їм і не можуть допомогти навіть собі!
- ↑ Аль-Багаві посилається на Кутайбу й пише: «Пес висовує язик тоді, коли гарчить, коли відпочиває, а також коли страждає від спраги. Саме тому Аллаг навів цей приклад, щоб показати осіб, які вважають Його знамення брехнею: якщо їх повчати, то вони збиваються з правильного шляху, а якщо лишити в спокої, то вони так само збиваються зі шляху — наче пес, якого женеш, а він висуває язика, а якщо не чіпаєш — так само висуває язика».
- ↑ У цих аятах розповідається про життя Адама й Хави (Єви). Коментатори пояснюють, що через хитрощі шайтана Хава назвала свого сина Абд аль-Харісом («раб Харіса»; Харіс — ім’я Ібліса), адже попередні діти — Абд Аллаг («раб Аллага») та Убайд Аллаг («Найпокірніший раб Аллага») — померли. Отож, люди почали додавати Аллагу рівних «у тому, що Він дарував їм» (аль-Багаві).
