заборонами на щось, але я хочу лише виправлення — настільки, наскільки зможу! Немає мені притулку, крім як в Аллага. На Нього я покладаюся й до Нього звертаюся!
89. О народе мій! Нехай ваша суперечка зі мною не веде до того, щоб вас вразило те, що вразило народ Нуха, народ Гуда чи народ Саліха. Недалеко від вас і народ Люта!
90. Просіть прощення у Господа вашого й кайтеся перед Ним! Воістину, Господь мій — Милосердний, Люблячий!»
91. Ті відповіли: «О Шуейбе! Ми не розуміємо більшості того, що ти кажеш. Ми бачимо тебе слабким серед нас. І якби не твій рід, то ми каменували б тебе! Ти не становиш цінності для нас!»
92. Він сказав: «О народе мій! Невже мій рід цінніший для вас, ніж Аллаг, від Якого ви відвертаєтесь? Воістину, Господь мій охоплює те, що ви робите!
93. О народе мій! Дійте, як побажаєте, і я буду діяти! Скоро ви дізнаєтесь, кого спіткає принизлива кара й хто брехун. Чекайте і я почекаю разом із вами!»
94. І коли прийшов наказ Наш, то за Нашою милістю Ми врятували Шуейба й тих із ним, які увірували. А тих, які були несправедливі, вразив жахливий крик. Так і лишилися вони в будинках своїх непорушними,
95. наче ніколи й не жили там. Так! Нехай згинуть мад'яніти, як згинули самудити!
96. І Ми послали Мусу з Нашими знаменнями та доказом ясним
97. до Фірауна й старшини [народу] його. Але ті пішли за наказом Фірауна, хоч і не був наказ Фірауна розсудливим!
98. У День Воскресіння очолить він народ свій та заведе їх у вогонь. Яке мерзотне місце, до якого увійдуть вони![1]
99. Прокляття переслідуватиме їх як тут, так і в День Воскресіння. Мерзотний такий дарунок, подарований їм![2]
100. Це — звістки про селища, які Ми переповідаємо тобі. Деякі з них ще існують, а інші вже знищені.
101. Ми не були несправедливі до них, але це вони самі були до себе несправедливі. І коли прийшов наказ Господа твого, то божества їхні, яких вони кликали замість Аллага, нічим не допомогли їм! Не додали вони їм нічого, крім загибелі.
102. Таке покарання Господа твого, коли Він вразив несправедливе селище. Воістину, покарання Його — болісне, суворе![3]
103. Воістину, в цьому — знамення для того, хто боїться кари в наступному житті. Це — День, коли будуть зібрані люди, і це — День засвідчений![4]
104. Ми не відкладемо його, крім як на визначений строк.
105. Коли настане той День, жодна душа не буде говорити, крім як із Його дозволу. Будуть серед них нещасні й щасливі.
106. Щодо тих, які будуть нещасні, то вони опиняться у вогні. Чекає там на них плач і стогін.
107. Вони будуть там довіку, доки існуватимуть небеса й земля, якщо Господь твій не побажає чогось іншого. Воістину, твій Господь робить те, що побажає!
