Після Покрови вони звінчалися. Не було грошей заплатити за вінчання, так пан-отець — спасибі йому! — повінчав за відробіток. Три місяці вони обоє відробляли йому…
Перед очима у Стехи церква: горять свічки; на голові й у неї, і у Юрка вінці… Пан-отець читає молитви і вона молиться, щиро молиться. Нічого вона не просила у бога: вона була певна, що він сам відає, чого їм треба, те й пошле… А чи багато-ж і треба було?.. Не заздріла вона нікому; не бажала ні грошей, ні розкошей, тільки-б власну хату, невеличкий городець, щось там нив'я, плуг волів та здоров'я і собі, і Юркові.
От і все — і була-б вона пані на всю губу.
І не зчулася вона, як швидко одробили вони попові. Одійшли од попа. Куди-ж тепер? У батьків була хата, так то-ж панська; пани й забрали… Впросилися вони в підсусідки до козака, до Павла Отеси. Він дав їм хату, клапіть на городі, присівок на ниві й вимовив, щоб за те влітку Юрко тиждень на його косив, а зимою два тижні молотив, а Стеха щоб два тижні жала та три півмитки напряла!.. «Нехай йому легко лежати! — подумала Стеха, — коли-б не він, нігде-б було й голову прихилити».
Старенька була хатка, а весело в ній було жити. Віконце виходило на задвірок. Стеха насадила на задвірку всяких квіток. Було ледве займеться на світ — Юрко здоровий, веселий, поцілує свою Стеху, хліба за пазуху, косу на плечі та й на роботу. А вона, прибравши в хаті, кине оком на квітки, серп за пояс і на ниву. Ціле літо вона жала за сніп. П'ять кіп зажала, а Юрко й за подушне оплатився, і пару овечат купив, теличку й підсвинка. Сяке-таке своє обійстячко завелося… Ща-
