блискавка вдарить на Юрка; увесь він так затремтить, що аж ложка в руках танцює…
Давня се річ, а Стесі здалося — ніби се вчора діялося; і на душі у неї полегшало; з серця неначе щось важке упало… Буцім вчора сиділа вона біля Юрка; буцім вчора вона, вернувшись від попа, вперше почула, що серце б'ється у неї не так, як доти билося… Пам'ятає, як того вечора, не вважаючи на утому, вона довго не спроможна була лягти спати, серце не давало… а коли лягла, — сон тікав від неї, Юрко стояв перед очима… Півні заспівали втретє, а вона й очей не зводила, голова якась важка була, гаряча, коло серця наче щеміло… От і світ; вона швидче на ноги: вимела хату, витопила піч, обід зварила. Стара пильно дивиться на неї й питає:
— Чи ти, доню, здорова?
— Здорова, матусю… — і почервоніла.
— Може-б сьогодні перебула дома, не ходила на поденщину.
— Не можна, мамо! треба йти; дома нічого не висижу і попадя розгнівається… піду.
Копає Стеха грядку… Глянь! Он і Юрко йде до неї з заступом!.. Вона затремтіла, обімліла, наче чого злякалася.
— Магай-біг, дівчино! — каже Юрко.
— Доброго здоров'я! — і нагнулася витягти з-під заступа якийсь корінець.
Яка вона була тоді рада, весела, щаслива! І здавалося Стесі, що дощ вже не йде; вітер затих, туман розвіяло; небо вияснилось, стало таким чистим, зоряним…
— До його, до його! — промовила вона голосно, повернула й швиденько пішла з тієї кладки, де стояла…
