От-би погратися, так-же тютюнник — старий Опанас — назирцем ходить, дивиться, щоб гав не ловили, а пильнували коло пасиння.
Сумно перейшов той перший день неволі, але-ж! вернулася додому й байдуже… Помогла де-що матері коло печи і знов весела… «Тепер і я вже не дитина, думала вона, а робітниця», і така думка веселила її.
Згадала Стеха, як занедужав на панщині батько, як його хорого привезли додому… Сам не спроможен був через поріг переступити; на руках його внесли в хату й положили на піл… Він тяжко стогнав, нічого не говорив, нікого не пізнавав. Мати вбивалася, ридала, молилася, а Стеха впаде було на вколішки перед образом пречистої, дивиться на його та тільки плаче… Без слів молилася… Не чув господь тих молитв. І саме тоді, як мати на дев'ятий день батькового недугу пішла на панщину, батько помер. Чужі люди обмили й на стіл положили… Ранком другого дня майстрі труну зробили… Мати достала з скрині два сувої полотна, що дбала Стесі на посаг… один порізала на покривала, а другий Стеха однесла до шинкарки; взяла за його горілки на похорони та щось там грошей. Гроші пішли на свічки, на ладан, на попа, на подзвіння, а на псалтир не стало; пономар подзвонив на віру, а дяк не пішов читати псалтиря на віру… Так без псалтиря обійшлися…
Згадала Стеха, як прийшла воля. Тоді вона була на п'ятнадцятій весні… Було се у великий піст, саме на сорок мучеників. Зранку до пана в двір приїхав становий, з ним ще хтось з судовиків. Подзвонили до церкви… Навіть пани поприходили до нашої церкви, хоч досі ніколи не ходили, бо були другої віри… По
