його гич! і вони туди-ж: — «с-к-у-б-енти»! Ось ми вас як поскубемо по-нашому, то знатимете ви, які ви скубенти! Сідайте лишень на віз!.. Як на твою думку, Грицю — обернувся старшина до погонича; — чи не ліпше-б було руки їм на налигач?
— Воля ваша, — відповів Гриць, — на налигачі, звісно, безпечніше буде; а може вони й так не ґедзкатимуться, не тікатимуть!..
— Ось нехай тільки заходяться! — грізно озвався старшина, підносячи вгору свій величезний кулак. — Я їх по коліна в землю вжену… Чуєте ви, волоцюги!
— Погана річ, — мовив до мене Панько по-німецькому, — бачиш він п'яний?!
— Co pan mowi? — перекривив Панька старшина, — я трохи по вашому шуплю. А ви думали ні?… Не вгадали! Не таківський Василь Прибура, його не проведеш… Еге! Ось, нуте-ж, панове! не гайте часу, prosze do powozu!
Змагатися було марно. Ми бачили, що Василь Прибура справді чововік «не аби-який»: до налигача й кулака у його не довго… Одначе я відважився спитати:
— Куди-ж ви нас повезете?
— Вже-ж нікуди більш, як не до міста. Коли ви скубенти, то й нехай вас там поскубуть… Еге… там уміють скубти і вдовж і впоперек. Покоштуєте з шиляги смальцю… Сідайте!
Сіли ми на віз.
— Поганяй швидче! — гримнув старшина на погонича, — хіба не тямиш, яких вельможних веземо!.. скубентів… но! но! — До самого повітового міста годин зо три старшина глумився з нас. Ми мусіли мовчати; змагатися з ним незручно було.
— Скубенти! — глумився він.— Еге! гадали, мої голубята, когось поскубти, та, замісць того, самих вас поскубуть. І яка вас лиха мати нанесла на мене? Йшли-б собі де инде; світ не малий. Наче не тямите, що
