— Сідай та й сідай.
— Я постою.
— Чого стоять! ноги на довше здадуться: сідай та ось на лишень, — випий на дорогу!
Налив чарку, сам пригубив, та до Герасима:
— Пий на здоров'я!
Бере Герасим чарку, а руки так і трусяться.
— Се ти змерз? — шуткує єнорал.
— Ні, не змерз.
— А що-ж?
— Простіть мене, паночку! — кланяється Герасим.
— Що простить? — питає, наче не тямить.
— Що я не тямив, та на передок вас…
Єнорал як зарегочеться тоді й каже:
— Байдуже! Що-ж, там лихого нічого, а се тобі вже розблаговістили, хто я такий? Еге?
— Еге.
— Дураки вони. — Так таки прямісенько й мовив: «дураки вони». — А ти, каже, на те не вважай… випий другу, щоб на одній не спіткнувся.
Випив… боязко не випити; Герасим не п'яниця був, та з єноралових рук не можна.
Дякує ще раз єнорал, що привіз, і каже Герасимові:
— А ну по третій! Бог любить тройцю.
Що ти казатимеш йому — треба випити! На прощання єнорал і каже:
— Ти, Герасиме, сподобався мені; я тебе не забуду.
І не забув, — спасибіг йому. Ось підождіть, що воно вийшло. Коли-б не він — ой, ой, щоб з нами й було! Пропали-б навіки…
Скоро вийшов Герасим від єнорала, — так, каже, мені легко стало, ніби коло мене дванадцять ворожок пошептало. Звісно, думав: битиме, а він його й не лай-
