у тієї руку звело, у другої пучки вивернуло; таке несли, що аж бридко слухати.
— Крім ворожбита, та ще й не всякого, а вмілого, що знає заговорити, ніхто не може розвернути, — говорив поважно сивоусий чоловік.
— От-же я розверну, хоч і не ворожбит, — озвався молодий парубок.
— Ось ну, ну! попробуй, чи не розверне у тебе очей або в'яз! — застрекотіли дівчата.
— Куди тобі, плюгавому! Смоктав-би свою носогрійку та не шився не в своє діло, — настановляв дід Трохим.
— Отже розверну.
— Мовчи, заволоко! — сердито озвався сивоусий, — думає, блазень, що воно вже й теє… Думає, що коли за Десну волочився, так вже й розуму набрався… Як раз! Чого не дала мама, не купиш і в пана… Розверну!… Як розверне на бік тобі в'язи, тоді знатимеш «розверну»!
— Чого ви, діду, сердитесь? Хіба я вас займаю?
— Не сержусь, а правду кажу! Не лізь поперед батька… Хіба ми всі дурніші від тебе одного, чи що? Ми вік звікували, а в його молоко на губах не обсохло, а він «розверну»… Ось то не я… Тьфу, блазень!
— Блазен і єсть, — вмішалась одна підстаркувата молодиця, — а туди-ж лізе!.. Яйця курку хочуть учити… Не тобі старих людей учить, не тобі переучувать.
Трохи по троху усі гребці накинулись на смілого парубка: хто лаяв, хто докоряв, а дівчата підняли його на глузи. І як вони його висміювали, чого-чого не вигадували, до чого його не рівняли! Парубок не витерпів: взяв бриль і пішов геть собі…
— Тю! тю! тюкайте, люди, тюкайте!
— Тю! тю!
— Бач, який новик об'явився! Старе хоче ламать,
