— Вгамуйся сам, шершень рудий!
— Отсе так! Отсе славно! Отсе так на старшину! — лебезував Сластьон.
— Се так на царське начальство! — озвався писар.
— Се так на мене! — гукнув Передерій.
— Та як-же се він смів так на начальство!
— Ах він чортів кришеник!
— Ах він бунтівник! Баламут!
Велика більшість громади так і накинулась на Олешка, більш усіх лізли осою на його Сластьон, Єлисей та збірщики. Громада забула про рахунки, а збірщики тому й раді і пильнували ще більш розводити огню, більш цькувати Олешка.
— Сього у нас зроду-віку не чувано, не видано, щоб хто отаке на начальство! — гомонів писар.
— Треба йому заціпити рота.
— Авжеж, треба!
— Як-же так можна!
— Ти чого стаєш на диби! — спитався Олешко у Сластьона, — хочеш покривати мошенство? Свого тобі мало?... Га? — Олешко так зблизився до Сластьона і таким хижим звірем дивився на його, що той подався швидче назад.
— Чого тікаєш? — гукнув на його Олешко. — Правди боїшся!...
— Плюю на твою правду!
— Плюєш! Так ось-же тобі, на!
З сим словом Наум на повен рот плюнув межи очі Сластьонові, насунув шапку й повагом пішов до господи.
— Протестуюся, громадо! Протестуюся! — гукав Сластьон: — такого мені зроду-віку не траплялося! З земцями, з великими панами, з губернатором говорив, а ніхто мені в вічі не плював! Люди добрі, заступіться-ж за мене. Згляньтесь на мою наругу!...
Люди добрі загуділи, наче рій чмелів коло дупла.
