одного лікаря настояна на різних лікарственних зіллях і квітках.
— Се зараз знати: тільки до губ притулиш, то й чуєш, шо лікарственна.
— Тепер літня пора, спека, недовго застудити живіт; часом холодної води невміру нап'єшся — от і лихо; попсуєш в животі, а от із сієї кринички, — говорив отець Кузьма, вказуючи на куховку, — як проковтнеш чарку-другу, то й полагодиш, нагрієш у шлунку. Звісно, там наче в печі — без огню страва не звариться… Еге… Так і новий був сьогодні в церкві?…
— Був; на крилосі біля мене стояв, славно співає; голос добрий у його; так реве, хоч лопатою горни, — мовив Передерій.
— Що й казати! Славно горою виводить, а низом як візьме, так аж гуде. От коли-б нам з таким голосом диякона, як-би то гарно на молебнях він виводив: «благоденственоє і мирноє житіє!» — о. Кузьма взяв горою й обірвався. — Еге! шкода, нема в мене голосу, а колись був гарний тенор; я в архиєрейському хорі співав. Еге… Так-би з таким голосом, — а з таким басом якби то диякон!… усе-б брав угору, вгору, та як ревнув-би: «М-но-о-га-я літа!», аж шибки-б у церкві задрижали! Люблю я басів… ох, як люблю… П'ють вони здорово, йдучи до церкви півкварти нахилки витягне, ну зате-ж і співають! — Гречаний допив чарку й попробував знову вивести басом «рцем всі от всея душі» і знов обірвався.
— Ні, шкода, — мовив він, перекашлявшись, — не бере… Еге… в церкві був, а до мене щось не йде…
— Прийде ще.
— Повинен-би вже! Як-же так — не ввічливо; та й те треба-б пам'ятувати, що школа під моїм доглядом. Хоч вона і земським коштом, а у мене єсть наказ з консисторії, щоб потай бога назирати і на школу, і на вчителя, щоб пильнувати, аби того духу, духу щоб
