йому покриває. Вид у його червоний, круглий, аж вилискується, як не репне з жиру; а на шиї хоч обіддя гни! Та й увесь він так обріс тілом, що аж із шкури преться. Голова у Гречаного нагадувала ті макітри, що наші молодиці становлять в них опару. Здоров'я у Гречаного так і світилося, нівроку йому.
— Гм! — промовив він, подивившись на себе: — піду, прохожуся, та на ячмінь подивлюся; може, чи не пора женців заводити.
Гречаний пішов за греблю, виводячи на півголосу: «Ой не спав я нічку та одную, та не буду спати ще й другую…»
Сонечко сховалося вже за густими вербами, не видко його, тільки косе проміння його золотить воду на ставку. Гречаний зупинився на греблі біля водяного млина, перегнувся на містку через бильця і, дивлячись на лотоки, мовив:
— Бач! Я так і знав, що заставка не щільно стоїть! Ех, мірошник, мірошник! Ледащо ти, не бережеш ти мого добра: байдуже тобі, що вода й так спала, нічим скоро молоти, без борошна сядемо. Ох, скрізь треба своїх очей, свого догляду.
Гречаний притис щільніше заставку і рушив «подивитися на ячмінь».
Мовити правду, його тягло не до ячменю, а до «Козарського лану», що був суміжний з його двома ланами. Ланок той не так то й великий, та ба! черезполосицю він робить в землях Гречаного, лежить посеред їх.
От вже й царина. Ще кілька гоней і Гречаний, обпершись обома руками на ціпок, стояв перед «Козарським ланком» і так пильно дивився на його, неначе зроду вперше бачив його… Золотовусий ячмінь схилив униз своє буйне колосся, немов кланявся та прохав мерщій його жати.
