рування, що такою широкою хвилею прокотилася вже згодом по його смерті.
З зовнішнього боку мало не всі оповідання Кониського — це нариси, спостереження, виривки з записної книжечки, або, — як влучно охрестив був їх сам автор — «фотографії з старого мого альбому». В основі їх лежить часто якийсь випадок із життя, поодинокий факт, иноді анекдотичної натури (див. напр., «Пригоди в дорозі», «Отак були вскочили», «Млин» та инш.). Иноді якась дрібненька сама по собі подія дає тільки привід до оповідання, а сама аж губиться в численних деталях цінного побутового змісту, — таке напр., дуже інтересне типовими постатями й ситуаціями оповідання «Баба Явдоха». Можливо, що цю форму моментальних знимків запозичив Кониський з російської літератури, що в 70–80 роках мало не вся була зійшла на нариси, спостереження, малюнки з натури, без ширшого тла й глибшої основи. Але в зазначених межах нашому авторові дуже вдаються оті безпретенсійні психологичні малюнки, як от «Хоча-б була постати дожала», «Дід Євмен», «Завертка», «Млин», «Грішник», то-що. Письменник бере тут здебільшого безпосередню форму оповідання від першої особи, — оповідав не автор, а яка-небудь баба Прядчиха, або черничка Ксенія, — і це дає йому можливість блиснути всіма скарбами народньої гутірки, такої в устах оповідачки натуральної й безпосередньої. Цю в українській літературі досить звичайну ще од Марка Вовчка та О. Федьковича форму Кониський умів використати, уникаючи часто неминучої при ній одноманітности.
Окроме треба поставити повісті Кониського з життя інтелігенції, — «Перед світом», «Семен Жук і його родичі», «Юрій Горовенко», «В гостях добре, а дома ліпше», «Непримиренна», «Грішники», «Молодий вік Максима Одинця». Опріч хіба останьої, що має більш побутовий характер, усі вони художні завдання відсо-
