Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/28

рує найменші окрушини того протесту, щоб із них бодай на прийдуще зліпити образ — людини-борця, непримиренного серед понурої дійсности («В день святої волі», «Козарський ланок», то-що). Ці зародки соціяльного невдоволення ще не скріплено свідомістю, це швидче стихія, а не свідома себе сила («Протестант»), але й вони вносять неспокій і заколот у спокійне життя хижацьких вершків; це перші подуви соціяльної бурі, і в тому їхнє позитивне для автора значіння. Разом з своїми героями не раз мучить себе й автор «новими», мовляв, питаннями: «чому не всім людям добре жити? Як треба жити? Як спекатися лиха? Хто винен, що люди бідують?» («Козарський ланок»). Так само стихія тільки і такі позитивні уламки старого минулого, як дід Євмен в оповіданні під тим самим і заголовком: вони поки що, перед народженням повної свідомости, дають єдину ясну пляму, на якій може спочити спостерегач нашого села. Пробує, нарешті, Кониський малювати і таких людей — «гуртовиків» — що вже знайшли вихід у формулі «не твоє, не моє, а всіх нас, а що всіх, то і твоє, і моє». «Почав я радитися з дітьми, — розповідає один з братів Чепіг, колишніх злодіїв, — а потім і з усим нашим родом: а що, коли-б почали ми хазяйнувати в своєму хуторі так, як той радив: не твоє, не моє, а всіх нас, а то всіх, то й твоє, і моє? Приміром так: хата і що в хаті — те моє; а що на дворі й за двором — те гуртове. Порадились, умовились, спробували: добре діло йде; і скотини побільшало, й земельки на гуртові заробітки прикупили… горілки ніхто з нас і не лизне; сваритися й лаятися ми забули вже і як. І в селі тепер нас люди не цураються, а шанують, тільки продражнили нас «гуртовиками»; та ми на це не ображаємося. Що-ж! ми справді живемо й працюємо гуртом…» ( Стельмахи»). Кониський чи не перший у нас, ще в 70–80 роках, додивився й зафіксував оцю тенденцію в народі до коопе-