вже сама… Сказано: пошли дурного, а за ним другого… Геть!
Оверко насупився, бо не тямив, за що Явдоха ганьбить, і мовчки пішов до воза; а Явдоха, знявши з брами каблучку й прочиняючи її так, щоб можна було пройти в двір, стисла лівий кулак і тихенько говорила: «Пом'яни, господи, царя Давида й всю кротость його! Йду до тебе, раб божий Никоне, з дарником і з паскою, щоб був до мене ласкав»…
Гонкий сидів, не підводячись, і гордовито дивився на незнайому йому молодицю.
Скоро баба Явдоха, привітавшись, сказала йому, що вона до його «за великим та страшним ділом», Гонкий глянув на неї ласкавіше й прохав сідати на призьбі.
— Сади, боже, все добре вам і в хаті, і в коморі, і на дворі, і в домі, і в полі, і в дорозі, і в суді, і де ви не повернетесь!
— Спасибіг, спасибіг! Так от сідайте та й кажіть, яке там у вас діло?
— Кажу-ж вам — і велике й страшне: сам батюшка отець Сидір заприсягне…
— Попам не можна присягати: вони по ієрейській совісті…
— Нехай і по ієрейській совісті, а все-ж скаже, що я була при смерті; на волосину від смерти, та святе причастя й мати божа одвели, не попустили… Убив був мене… Землю мою забрав, жита мені не дав, та ще й убив… Люди мертвою мене внесли в хату…
— Та хто-ж се так?
— Та ніхто-ж, як не оте байстря Походенко! Може чули про його? На всю околицю другого такого голінного душогуба нема…
— Що-ж він вам?
Баба Явдоха розповіла свою пригоду з Походенком, а потім спитала:
