— На Бистрик поїхав по копи; хіба к світу вернеться.
— Ох, коли-б він до моєї кончини вернувся; хоч би встигла з ним попрощатися!
— Та не турбуйся, сестро! Усе буде гаразд; хоча, звісно, «не вісте ні дня, ні часа»… Тим-то я про всяк случай… Від слова нічого не станеться. Я, сестричко, питався не про ті, що в гаманці. Покійний брат не без копійчини був… Земля йому пером! Грошовита людина, — усе село знає…
Явдоха тяжко застогнала й передихуючи мовила:
— Копійчина… ох… звісно, перепадала, так ми-ж з ним… наче сього не знаєте… ох… не поганцями жили: що наживали, те й проживали… Людям помагали; от і тепер по людях може з сотню буде… Помру, так позбираєте… розписок я не брала, у кого душа не з личака, той верне, а хто не верне, бог з ним, — нехай йому на подзвіння…
— Повинно-б у вас і не без готовика; дещиця в запасі, — мовив Федір.
— Сім карбованців без семигривеного, — сказала Ольга, зашморгуючи гаманець.
— Ото й усе! — мовила Явдоха, охнула, перехрестилася й повела рукавом по очах.
Усі мовчали.
Перегодом Ольга позіхнула на цілу хату, перехрестила свого рота й промовила:
— До сну клонить…
— Йшли-б ви, голуб'та, до господи, та спочили, — простогнала Явдоха, — а я тут з Кулинкою. Коли що, — Оверочко прибіжить до вас… І мене сон бере. Коли-б заснути, може воно сном перейде… Йдіть, голуб'ята!
— Воно таки й справді так; у мене товар ще не пораний… Я піду, а ти, Ольго, ночуй у сестри… Дасть
