лиці не грабуйте; бешкету не заводьте!... Хто землю орав? — Я! — визвірився Походенко.
— Бодай-би тобі віспа твар поорала!
— Сіяв хто?… Я!...
— Бодай-би тебе короста обсіяла!..
— Жав хто? Я!
— Бодай-би тобі печія утробу жала!..
— Гей!...
— Не гей, а…
Явдоха не договорила, Походенко з серця оперезав пугою Солового! Соловий рушив; війя вдарило Явдоху під серце, і вона покотилась на землю.
— Ой, ой, ой! — голосила Явдоха, — Рятуйте, люди добрі, рятуйте! Убив мене, убив!...
— Тпру, тпру! — гукав Походенко на волів.
З Явдошиного двору вибіг наймит з наймичкою, небавом повибігали на ґвалт і сусіди й обступили Явдоху: вона стогнала….
Заким люди розпитувалися, Походенко схаменувся й рушив з возом, озираючись инколи назад.
— Держіть його, душогуба, держіть, а то він утече, держіть! — стогнала Явдоха.
Ніхто з людей не рушав, стояли округи Явдохи, знати, нікому і в гадках не було спиняти Походенка.
Наймит з наймичкою підвели Явдоху з землі, взяли під плечі й повели в господу. З твари знати було, що Явдосі справді не гаразд. Вона казала положити себе на ліжко, а хлопцеві що духу бігти до попа, щоб прийшов сповідати й запричастити.
Було вже під вечір; сонечко цілувало вже верхи високих осокорів і лагодилося сказати людям «на добра-ніч».
Отець Сидір порався в клуні на засторонку.
— Кидайте, батюшечко, все, — заторохтіло Явдо-