осісти в Катеринославі і тут прожив він шість років, працюючи на літературному полі та заробляючи на хліб адвокатською практикою. Р. 1872 з Кониського знято нарешті поліційний догляд і він перебравсь до Київа, де й жив аж до самої смерти. Поруч літературної праці по українських (закордонних) та російських виданнях, Кониський разгортає широку громадську діяльність. Працював він у Київі як адвокат, як гласний місцевої думи, перший знявши тут питання про українську школу; не раз обертався в урядові сфери з меморандумами про заборони українського слова; часто одвідував Галичину, шукаючи там догідного поля для своєї кипучої натури; гуртував круг себе молодь і виховував робітників на українській ниві; був одним з ініціяторів Всеукраїнської Організації, заснованої р. 1897-го; робив заходи до поширення видавничої роботи і т. и. Минали роки, а завзяття й енергії не меншало у цього енергійного працьовника. Смерть (29 листопада 1900 року) застає його саме за широкими планами боротьби з цензурою на Україні Наддніпрянській. І перший може з українських працьовників за часів лихоліття зійшов у могилу Кониський помітно для широкої громади: часи вже видимо на краще повертали й прострація українського елементу в Росії починала розвіюватись. Похорон Кониського був нехай і несміливою, зате першою, по святкуванні 100-літнього ювилею «Енеїди», національною демонстрацією на Україні й розпочав цілу низку публічних виступів українства, для якого видимо наближалася вже пора прилюдного існування.
Кониський був мабуть чи не перший на Україні, що став виступати в письменстві не спорадично, не в часи вільного від службових обов'язків дозвілля, а постійно й систематично, як професіонал. Не маючи жадної урядової служби, міг він і своїм часом, і своїм ім'ям віль-
