ється, то й байдуже: і влітку, й зимою все на йому та сама кожушанка; літом, було, виверне її догори вовною та й ляже проти сонця на горбку-муріжку; кому иншому так в одній сорочці млосно, така спека, а йому у кожушанці саме впору.
Еге!.. А зайшли-б ви до його в хату та подивилися: чисто та весело, наче у віночку, стеля й стіни вибілені, веселі, буцім всміхаються до тебе; сволок з горорізьбою, липовий; трамки помережані. Лутки вікняні обквітчані везерунками, виведеними любриком та синькою. На покуті образ святої Покрівоньки, увесь він заквітчаний сухими васильками, гвоздиками та чорнобривцями. Любив дід квітки; ще як і любив! а сказано: хто квітки кохає, той воскове серце має. Так воно дійсно й було: м'яке, чутке, огрійне, наче весняне сонечко, було у діда серце; далеко воно чуло — у кого лихо ночує: до скорботних, до вбогих, до покривджених — дідове серце теплом сцілющим билося.
Біля дверей у діда в хаті, як звичайно, був водничок; та який липовий, увесь горорізьбою оздоблений. Сам Євмен і різав; з його був мастак-різьбар; яких тільки ложок, тарілок, полумисків, ковшів він не понавирізував та все на людей роздавав, а собі нічого. Улики в пасіці, і вони з горорізьбою. А вже лавки в хаті, стіл — вимиті, вишарувані, аж жовті, наче воскові. Долівка в хаті рівна, як стіл; глиною жовтою вивіхтьована, наче вигембльована. І хто-ж би ви думали отак чепурив дідову хату? Дочки та внучки, казали-б ви? Не без того, що й вони рук докладали, але більш за них чужі дівчата. Почережно дівчата чепурили дідову хату; отеє за чергу було аж сваряться, трохи не б'ються; кожна рада-радшенька, щоб швидче на чергу стати, бо кожна певна була, що дід наділить її і медом, і маком, і яблуками. Меду у його від льоду до льоду без виводу. Маку на городі сіяв цілі гони; не для себе, а про дівчат. Отеє, було, як прийде Маковія, так дівчата — наче бджола та,
