Він знаходився зараз в стані міцного зденервовання, наслідком отруєння опіюмом. Кождий його нерв тремтів.
— Котра зараз година, Ватсоне!
— Біля одинайцятої.
— Яке число маємо нині?
— Пятниця 19 червня.
— Великий Боже! А я думав, що сьогодня середа. І напевно се так. Як можете ви так жартувати з таким бідаком як я!?
Тут закрив лице долонями й почав голосно плакати.
— Але ж запевняю вас, казав я йому, що нині дійсно пятниця і що ваша жінка вже два дні чекає на вас. Мусите соромитися самі себе!
— Соромлюся! Але ви милитеся, бо я тут знахожуся всього кілька годин. Випалив тільки три-чотирі люльки, зрештою не памятаю скільки! Добре, верну з вами до дому, бо не хочу більше непокоїти мою бідну, улюблену Кеті.
Дайте мені руку! Чи маєте фіякра?
— Так чекає на нас перед домом.
— Добре, скористаймо з сього.
Я ще напевно щось винний, прошу, займіться сим, пане Ватсоне. Почуваю себе зовсім несвідомим і сам собі не дам ради.
Ми йшли вузьким переходом між двома рядами деревляних тапчанів з курцями. Я стримував віддих щоб не підпасти впливу одуряючих випарів отрути. Коли проходили повз худерлявого
