Ісаак Уайтней, брат небіщика доктора теольоґії і ректора семинарії Св. Юра, Ілії Уайтнея, був завзятим курцем опіюма. Оскільки мені відомо, він набув сю огидну навичку ще за шкільних років, через питомий молоді нахил до наслідування. З того часу лишився на завжди невільником страшної отрути, і був нераз предметом зневаги й призирства для своїх приятелів і знайомих.
Певного вечера — було се в червню 1889 р. — більш менш о тій порі, коли людина починає позіхати, дивитися на годинник і сумувати за теплим ліжком, як нагло задзвонили до мого мешкання. Мимоволі я підскочив на фотелю, а жінка моя опустила на коліна ручну роботу, над якою працювала.
— Напевно якийсь хворий, сказала вона, може се наглий випадок і тобі прийдеться знов вийти!
Я зітхнув, бо лише недавно повернув до дому після тяжкої і цілоденної праці, але в тійже хвилині хтось енерґійно відчинив двері покою і на порозі зявилася жіноча завуальована постать.
