— Тепер ми зближаємось до Лі, сказав Шерльок Хольмс. Чи бачиш ти те світло межи деревами? Се є власне дім „Під Кедрами“.
— Чомуж не займаєшся сією справою з Бекер Стріт?
— Бо дістаю тут найбільше відомостей. Пані Сен Клєр дуже ласкаво відступила мені дві світлиці. Побачивши тебе яко мого приятеля, зустріне дуже привітно. Дуже мені прикро, що не привожу їй жадних відомостей про чоловіка. Гальо! Гей!
Ми спинилися й на заклик Хольмса прибіг стаєнний хлопець і забрав коня. Коли ми зближалися до дому, двері відчинилися й на порозі стала невеликого росту, ясноволоса жінка. Убрана була в легку шовкову сукню з коронками при шиї й рукавах. Приглядалася вона у темряву, трохи схилившися наперед. Коли ми підійшли, звернула до нас стурбоване обличчя з виразом запитання в очах і напів відчиненими устами. Виглядала як живий знак запитаня.
— Як же там справа? спитала.
Мій товариш знизив плечима і відповів.
— Нема жадних добрих відомостей? нетерпеливилася вона.
— Жадних.
— Але й злих нема?
— Ні.
— Дякую Богові! Прошу панів увійти. Ви мусите бути дуже змученими.
