— Чого б то мав приходити?
— Бо я його запросив сюди.
— Се неможливо! Як же він прийде, знаючи, що ви запрошуєте його. Се запрошення напевно видасться йому підозрілим.
— Вірте мені, що я написав у відповідний спосіб. Зрештою якщо не милюся, ось він надходить!
Стежкою через город ішов якийсь чоловік. Був великого зросту, добре збудований і мав опалене на сонцю обличчя. Убраний був у сірий літній костюм, на голові мав панаму, з під якої різко виступала його чорна борода. В руках тримав невеличку паличку, якою недбало бавився. Підійшов сміливо, ніби пан до свого дому і рішучо задзвонив.
— Мені здається, сказав спокійно Шерльок Хольмс, буде краще, коли ми сховаємося за дверима. Коли маєш справу з такою людиною, належить передбачати всі можливости. Очевидно, пане інспектор, вам прийдеться ужити кайданів; устну розправу можете покласти на мене.
Ми мовчки чекали цілу хвилину. Таких хвиль не забуваєш ціле життя. Потім двері відчинилися й незнайомий увійшов до кімнати. В тій самій хвилі Хольмс приставив йому револьвер до грудей, а я й інспектор наложили на руки кайдани. Се сталося так швидко і несподівано, що незнайомий скорився, заки ще зрозумів, що з ним властиво трапилося. Вдивлявся
