хвилин простим оком. Тоді, з виразом зацікавлення, поклав цигарку й, підійшовши з палицею до вікна, почав знов її розглядати побільшуючим склом.
— Цікаво, хоч дуже просто, — сказав він, сівши у свій улюблений куточок на канапі. — На палиці є безперечно одна або дві вказівки. Вони дають ґрунт для кількох висновків.
— Невже я чогось не доглядів? — Спитав я трохи самовпевнено. — Гадаю, те, що я не доглядів, не має великого значіння.
— Боюсь, мій любий Ватсоне, що більшість ваших висновків були помилкові. Коли я сказав, що ви даєте мені спонуку, то я розумів, кажу це цілком отверто, що, занотовуючи ваші помилки, я часто наскакував на дійсне значіння. Не то, щоб ви були цілком помилились у цьому випадку: він дійсно сільський лікарь, і багато ходить пішки.
— Тоді, виходить, моя правда!
— До цього ступня, еге.
— Але ж то було все.
— Ні, мій любий Ватсоне, не все, далеко не все. Я, наприклад, подав би думку, що подарунок докторові швидче походить від
8
