мер що ви швидко знайдете загублений черевик, — сказав Шерльок Гольмс.
— А тепер, панове, — сказав льорд Баскервіль рішучим тоном, — мені здається, що я досить говорив про все те, що я так мало знаю. Пора вам виконати вашу обіцянку й дати мені повне звідомлення того, до чого ми всі прямуємо.
— Ваша вимога дуже справедлива, — відповів Гольмс. — Дре Мортімер, я думаю, ви нічого кращого не можете зробити, як оповісти свою історію, як ви її нам оповідали.
Так заохочений, наш учений приятель витяг із кишені свої папери і зясував цілу історію, так як і вчора. Льорд Генрі Баскервіль слухав із надзвичайною ввагою; часом тільки в нього виривались вигуки здивовання.
— Ну, виходить, я дістав спадщину з помстою, — сказав він, — коли довге оповідання було скінчене. — Я, розуміється, чув про собаку, відколи себе пам'ятаю. Це улюблене оповідання в родині, хоч я ніколи перед цим не брав його поважно. Що торкається смерти мого дядька, то… у мене
61
