закашлявся. Крізь дим я ледве розгледів неясну постать Гольмса: в халаті, з глиняною люлькою в зубах, він сидів, зібгавшись у кріслі. Кілька звоїв паперу лежало навколо нього.
— Простудились, чи що, Ватсоне?
— Ні, це ця отруйна атмосфера.
— Здається, що, справді за густа, я тепер завважив, як ви сказали.
— Густа?! Неможлива!
— Тоді одчиніть вікно. Як бачу, ви цілий день були у клюбі.
— Звідки ви…
— Хиба неправда?
— Цілком правда, але звідки ви…
Він засміявся з мого здивованого виразу.
— Ви виглядаєте таким свіжим, Ватсоне: капелюх вилискується, чоботи теж, а тимчасом надворі дощ і болото. Очевидячки, ви сиділи цілий день у хаті. В вас немає близьких людей, де б ви могли бути, де б же тоді ви сиділи цілий день, хіба ж не очевидно?
— Справді, що очевидно.
— Світ повен очевидних річей, яких ніхто
45
