— Скільки часу треба вам, щоб надуматись?
— Двацять чотирі години. Завтра в десятій рано, Др. Мортімер, я вам буду дуже зобов'язаний, якщо ви зайдете сюди, тай для моїх плянів на будуче лекше буде, коли ви приведете зі собою льорда Генрі Баскервіля.
— Добре, містер Гольмс.
Він записав собі побачення на маншеті й поспішно вийшов, розсіяний, заклопотаний. Гольмс припинив його на сходах.
— Одне ще питання, Др. Мортімер. Ви кажете, що перед смертю льорда Чарльза Баскервіля де кілька людей бачило примару на степу?
— Троє.
— А потому хтонебудь бачив?
— Я нічого про це не чув.
— Дякую, до побачення.
Гольмс вернувся до свого крісла з тим спокійним виглядом внутрішнього задоволення, яке значило, що він має гідне завдання перед собою.
— Ви йдете, Ватсоне?
— Якщо я вам потрібен…
— Ні, мій любий друже, то лише в години
43