них проскакала без їздця, ворона кобила, вкрита білою піною, і волочився повід. Тоді вони, вже держучись купи, бо страх великий обняв їх, їхали далі степом, хоч кожен із них, як би був один, радо б повернув коня назад. Ідучи так поволі, вони, нарешті, наїхали на хортів. Хоч це була добра порода собак і відома скрізь була їх завзятість, вони збилися докупи над краєм глибокої балки, одні пощулювались, другим шерсть на хребті наїжачилась, і дивилися в вузьку балку, що була перед ними.
»Компанія спинилась, як самі собі думаєте, більш твереза, ніж виїхала. Більшість ні за що не хотіла їхати далі, але троє, більш хоробрих, або, може бути, більше п'яних, поїхали наперед і спустилися в балку, в те ширше місце балки, де й досі стоїть два великих каміні, що поставили колись у давні часи невідомі, забуті народи. Місяць світив ясно, і посередині лежала нещасна дівчина, на тому місці, де впала мертва від знесилля і страху. Але не від погляду на її труп, ані на труп Гуґа Баскервіля, що лежав коло неї, чуби на головах поставали в них догори, в цих головорізів, що й чорта не
23