я взяв із вікна свічку, де клюшник її був поставив.
— Він напевне давав якийсь сиґнал, — сказав я. — А ну, подивимось, чи буде відповідь.
Я подержав таксамо, як він робив, і почав дивитись у пітьму. Мені ледве видко було темну смугу дерев і яснішу смугу степу, бо місяць саме був за хмарою. Але раптом я скрикнув від радости: невеличка, ледви помітна точка жовтого світла пронизала пітьму й заблимала в далечині.
— Так і є! — скрикнув я.
— Ні, пане, там нема нічого, зовсім нічого, — забелькотав клюшник, запевняю вас…
— Пересуньте світло, Ватсоне, — сказав льорд Баскервіль. — Бачите, те також рухається! Ну, признавайтесь тепер! Говоріть! Хто той ваш співучасник, онде там, і що це за змова?
Барімор раптом спалахнув:
— Це мене обходить, а не вас! Я не скажу!
— Так зараз забірайтесь мені з моєї хати!
157
