перед нами, переводив свої гарні перелякані очі то на льорда Генрі, то на мене.
— Що ви тут робите, Баріморе?
— Нічого, пане!
Він був такий схвильований, що ледви міг говорити, а тінь його на стіні аж гойдалась від свічки, що тремтіла в нього в руці. — Я дивився, чи вікно зачинене, я що ночі обходжу вікна.
— На другому поверсі?
— Так, пане, всі вікна.
— Слухайте, Баріморе, — сказав льорд Генрі суворо, — ми хочемо знати всю правду від вас, так що краще скажіть відразу. Ну? Що ви тут робили коло вікна?
Той безпомічно подивився на нас і заламав руки в розпуці.
— Я нічого злого не робив, пане, я держав свічку перед вікном.
— На що ви її держали?
— Не питайте мене, льорде Генрі, не питайте! Даю вам слово що це не моя таємниця, і я не можу вам її сказати. Як би це лиш мене торкалось, я б і не пробував ховатися від вас.
Мені впала несподівана думка в голову:
156