щоб дивитись, як мені не щастило в коханню. Ви де зайняли були місце?
— Я був тут на горбі.
— Зовсім у задніх рядах, га? Але брат її був якраз напереді. Ви бачили, як він на нас налетів?
— Бачив.
— Чи ви ніколи не мали вражіння, що він ненормальний, оцей її брат?
— Ні, не скажу цього.
— Справді ні? До сьогодняшнього дня я також так думав, але тепер, повірте мені, або я, або він божевільний. Що в мені таке є, що він не дозволить, каже, діткнутися мені кінчиків її пальців.
— Він вам так сказав?
— Так, сказав, та ще й більше. Я вам признаюсь, Ватсоне, я її знаю кілька тижнів всього, але почуваю, що вона як раз сотворена для мене, і вона теж рада була бувати зі мною вкупі, це я можу присягнути. Жінки вміють це очима сказати, більше, ніж словами. Але він ніколи не допускав нас лишатись удвох, і сьогодня оце вперше, що мені вдалося побачити її на самоті. Вона згоди-
151
