події тепер товпляться на нас. Те, що я Вам учора писав про Барімора, взяло такий напрям, якого я не міг сподіватись; з одного боку — багато дечого за ці два дні виявнилось, а з другого — ще більше ускладнилось. Отже, розбірайтесь самі в тому, що я Вам розкажу.
Перед сніданком другого ранку я зайшов у кімнату, де Барімор був уночі. Вікно, крізь яке він дивився, ріжниться від инших вікон тим, що з нього видко далеко на степ, тоді, як з других вікон, заступають високі дерева. Виходить, Барімор мусів дивитись на степ, коли з усіх вікон вибрав це одно. Ніч була темна, і ледви чи він міг кого побачити. Мені спало на думку, що тут мусить бути якась любовна інтриґа, цим пояснились би і сльози його жінки і те, що він робив усе крадькома. Він надзвичайно гарний собою, й легко міг звести з розуму якусь дівчину, так я собі думав уранці, і, як побачите, деякі з моїх підозрінь мали ґрунт. Отже я все розказав льордові Генрі. Він був менше здивований, нїж я сподівався.
— Я знав, що Барімор ходить по ночах, і збірався з ним про це поговорити, — сказав
144
