цілої оселі злиденний і сумний. Нас зустрів старий слуга, чудернацький, зморщений і в поношеній одежі, що, здавалося, саме підходив до цілої оселі. А проте всередині, великі кімнати були добре умебльовані, скрізь, здавалось мені, видко було жіночий смак. Виглянувши з вікон на безконечний степ, що хвилями простягся безкраю до самого обрію, я не міг не здивуватись, що привело цього високо освіченого чоловіка й цю таку гарну жінку жити в такому місці.
— Правда, незвичайне місце ми вибрали? — сказав він, ніби відповідаючи на мою думку. — А про те ми тут більш-менш щасливі, правда, Беріль?
— Зовсім щасливі, — сказала вона, — але в її словах не чути було переконання.
— Я тримав школу, — сказав Степльтон, — в одному з північних округів. Але для людини з моїм темпераментом така праця була механічна й нецікава; правда, контакт із молоддю, допомога формуванню молодих світоглядів, можливість упливу на них у напрямі своїх ідеалів — були мені дуже до серця. На жаль, доля була проти нас: у шко-
126
