багатої людини, щоб поховала себе тут, у такому мсіці, але нема чого казати вам, як це багато значить для тутешнього населення. Гадаю, льорд Генрі незабобонний і не боїться ріжних оповідань?
— Думаю, що ні.
— Ви, розуміється, знаєте переказ про пекельного пса, який переслідує цілий рід Баскервілів?
— Так, я чув.
— Дивно, наскілько мужики в околиці забобонні. Кільки хочете з них готові присягти, що бачили того пса на степу. Він говорив, осміхаючись, але по очах пізнати було, що він думав про справу серіозніще. — Переказ мав великий вплив на уяву льорда Чарльза, і я не сумніваюсь в тому, довів до траґічного кінця.
— Але як?
— Його нерви були такі напружені, що зустріч з якою б не було собакою могла мати фатальний ефект на його хоре серце. Я думаю, що він дійсно бачив щось таке в ту ніч у алєї. Я ввесь час боявся, щоб не сталось якого нещастя, бо я дуже любив старого і знав, що в нього хоре серце.
8 Конан Дойль
113
