— Все скінчено — відповів Хольмс — і може се до кращого. Візьми револьвер і ми зараз увійдемо в покій доктора Ройльот'а.
Поважний і задуманий він запалив лямпу і першим вийшов на коритар. Двічі постукав у двері, але не отримавши відповіди, потиснув клямку і, випереджуючи мене, увійшов з револьвером в руці.
Незвичайний вигляд представився нашим очам.
Сліпий ліхтарик, що стояв на столі, освітлював скриню; віко її було відкрито. При столі сидів на деревлянім кріслі доктор Ґрімсбі Ройльот, убраний в чорний шляфрок, на босих ногах були одягнені турецькі пантофлі.
На колінах лежав батіг, що його ми бачили днем над ліжком. Голова доктора була похилена назад, а очі дивилися в кут стелі. На чолі ми зауважили дивну жовту опаску, в бронзові цяточки, яка оперезувала йому голову. Наш вступ не викликав з боку доктора Ройльот'а найменшого руху
— Стяжка! Пестра стяжка! — прошепотів Хольмс.
Зробив крок наперед і в тій хвилі дивна прикраса порушилася: трикутна голова огидного вужа повернулася до нас.
Багняна гадюка! — закричав Хольмс. — Найтрійливійший індійський вуж. Доктор вмер за десять хвиль після укушення. Зуб за зуб, око за око. Однак перш за все треба вкинути гадюку до її скрині. Так кажучи, Хольмс взяв батіг з колін трупа, закинув петлю на голову гадюці, забрав її з жахливого пєдестала, наоколо якого
