цілком забули про улюблеників доктора. Він ще має і пантеру; може незабаром і її почуємо на своїх раменах!
Признаюся, що мені стало значно спокійнійше, коли ми з Хольмсом опинилися в покою. Мій товариш замкнув потиху віконницю, поставив лямпу на столі і обдивився наоколо. Все було як і в день, ніщо не змінилося. Тоді, наблизившись до мене навшпиньках, Хольмс прошепотів мені до вуха остільки тихим голосом, що я заледве міг чути.
— Найменший шелест погубивби всі наші заміри.
Скинув головою, даючи до зрозуміння, що я почув його слова.
— Мусимо згасити світло, бо його можна побачити через вентилятор.
Відповів рухом.
— Не спи, бо можеш за се заплатити життям. Треба, щоби револьвер у тебе був під руками; я сяду на ліжко, а ти сідай на кріслі.
Поклав револьвер з краю, на столі. Хольмс приніс з собою довгу, тонку палицю і поставив її коло себе. Поруч поклав сірники і кавалок свічки, потім згасив лямпу і ми залишилися в повній темряві. Ніколи не забуду того денервуючого чування.
Часом з парку до нас долітав крик нічного птаха, а один раз ми почули під вікном нявчання, що нам довело, що пантера не була привязана.
Вибило на церковному годиннику північ, потім першу годину, другу, третю, а ми все сиділи в мовчанню, чекаючи якоїсь події.
