— Бачив також і вентилятор?
— А якже, однак подібна комунікація поміж двома покоями не видається такою надзвичайною річчю. Зрештою, вентилятор такий маленький, що навіть шнур не легко можна просунути через нього.
— Ще перед тим як вступити до того дому, я мав переконаня, що знайду вентилятор.
— От тобі раз! Через що се?
— Пригадуєш собі, що панна Стоонер казала нам, що сестра чула запах сигар доктора Ройльот'а. Се і подало мені думку, що поміж двома покоями мусить бути якась комунікація, але очевидно дуже маленька, бо про неї в протоколі слідчого судді нічого не сказано.
— Щож ти в тім вентиляторі бачиш незвичайного?
— Гм, принаймні то є дуже цікавий збіг обставин. Уряджують над ліжком вентилятор, завішують шнур, а жінка, що спить в тім ліжку, вмирає незрозумілою смертю… Чи се не вражає тебе?…
— Не вбачаю в сьому жадного звязку.
— Ти нічого дивного не помітив що до ліжка?
— Ні.
— Воно примоцовано до підлоги. Се не робиться без приводу.
— Очевидно.
— Отже панна Стоонер не могла пересунути свого ліжка: воно мусило завжди стояти під вентилятором і шнурком, говорю шнурком, бо дзвінка там не було.
— Слухай ! — сказав я — поволі починаю
