— Панно Стоонер — скачав він — ви мусите в найдрібнійших подробицях стосуватися до моїх вказівок.
— Точно виконаю, можете бути певним.
— Справа є остільки важливою, що ви мусите бути рішучою. В гру входить ваше життя.
— Я вам довіряю абсолютно.
— Перш за все мій приятель і я мусимо переночувати в вашому покою.
Здивовання панни Стоонер дорівнювало мойому.
— Так треба. Зараз скажу для чого. То є заїзд, що ми його звідси бачимо?
— Так, то заїзд „Під короною“.
— Дуже добре. Певно звідти видко сі вікна?
— Натурально.
— Коли ваш отчим верне, будьте ласкаві замкнутися в своїм покою під виглядом міґрені. Потім, як він піде до своєї спальні, відчиніть віконницю і поставте у вікні лямпу, що буде служить нам гаслом і, забравши з собою все, що для ночлегу потрібне, ви підете до свого давнього покою. Не маю сумніву, що не зважаючи на репераційні роботи, ви зможете там переспати одну ніч.
— О так, певна річ.
— Решта належить нам.
— Однак, що ви заміряєте?
— Переночуємо в вашім покою, щоби відкрити причину відголосу, що так вас перелякав.
— Здається мені, що ви вже відкрили ту причину і цілком певні себе — сказала панна Стоонер, кладучи йому руку на рамені.
— Може бути.
