— Що се? — спитав він, ударяючи рукою у віко скрині.
— Особисті папери мого отчима.
— А!.. чи ви їх бачили?
— Тільки один раз, кілька років тому. Памятаю, що скриня була повна тих паперів.
— Чи нема там випадково кота?
— Ні, що то за дивний здогад?
— Але, подивіться, пані, сюди… а се що? І він показав на подойник з молоком, що стояв на скрині.
— Ні, у цілому домі не маємо кота… але маємо пантеру і павіяна.
— О! так! очевидно! Пантера є тільки відміною котячого роду. Однак уявляю собі, що подойника молока не вистачить їй. Тут щось є… дуже бажавби дізнатися, що саме.
Він прикучнув перед деревляним кріслом і з найбільшою увагою оглядав його.
— Дякую. Вже не маю жадного сумніву — сказав, встаючи і ховаючи лупу до кишені. —Ого! ось предмет дуже цікавий!
Хольмс показав на батіжок, що висів коло ліжка, і був так звязаний, що на кінці творив рухому петлю.
Здається мені, панно Стоонер, що я вже оглянув все докладно і за вашим дозволом вийдемо зараз через дім.
Ніколи ще я не бачив на чолі мого приятеля такої темної хмари, як тепер, коли ми покидали поле його оглядин. Кілька разів ми перейшлись по траві, не насмілюючись з панною Стоонер порушити його замислення, коли нарешті він сам перервав мовчання,
