— Так. Але тепер я мешкаю в середньому покою.
— Поки тривають роботи… Але здається мені, що реперація сього мура не була так нагло потрібна?
— Абсолютно ні; що до мене то се є тільки претекст, щоб змусити мене до зміни покою.
— А!.. се досить правдоподібне. Другий бік сього крила займає коритар, на який виходять усі покої; чи так?.. Припустимо навіть, що в ньому є вікна.
— Так, але дуже маленькі і завузькі. Через них нікто не може увійти.
— В кождим разі, коли ви і ваша сестра замикали на ніч двері на ключ, з того боку ніхто не міг дістатися. Може ви будете ласкаві піти у свій покій і звідти зачинити віконницю.
Панна Стоонер виконала те бажання, а Хольмс, докладно оглянувши відчинене вікно, всілякими способами пробував виламати віконницю, але даремно.
Ніде не було ані найменшої шпари, через яку можна булоби встромити ніж, щоби усунути залізну штабу. Взявши побільшуюче шкло, Хольмс оглянув завіси, але вони були з грубого заліза і міцно всаджені у мур.
— Гм — заклопотано сказав він — усі мої висновки виходять з хибної основи. Ніхто не міг увійти, коли віконниці були замкнені. Подивимось, чи не дадуть нам яких вказівок оглядини середини покою.
Через невеличкі двері ми увійшли до побіленого вапном коритара, куди виходили двері від спальні.