Мій товариш сидів, зложивши на грудях руки навхрест і про щось уперто думав. Раптом здрігнувся, вдарив мене по рамені і, показуючи наперед, сказав:
— Дивись!
Я побачив густий парк, що поступово взносився в гору. Поміж деревами показався сірий ґонтовий дах дуже старого дома.
— Стоок Морен? — спитав Хольмс.
— Так, пане, то дім доктора Ґрімсбі Ройльот'а — відповів фірман.
— Там розпочали реставраційні роботи — сказав мій товариш — власне туди їдемо.
— Коли панове хочуть дістатися до дому, то ближче буде перейти через той барєр, а потім стежкою через поля туди, де ходить якась то пані, — так нам радив фірман.
— Здається мені, що то панна Стоонер — зауважив Хольмс, прикриваючи очі долонею, щоб краще бачити. — Так — додав він, звертаючись до візника — то добра рада. Ходім! Заплативши за фіру, ми висіли, а наш фірман завернув до Лєдергеда.
— Нехай сей хлопець думає, що ми архитекти і приїхали сюди на роботи, так буде краще — сказав Хольмс, перескочивши через барєр. — Добридень, панно Стоонер. Як бачите, ми вміємо додержувати слова.
— Чекала на вас з великою нетерпеливістю! — говорила панна, вітаючи нас гарячим стисканням руки. — Все складається, як найкраще. Доктор Ройльот поїхав до міста і певно до вечера не поверне.
— Ми вже мали приємність з ним зазнайо-
