Хольмс знайшов указану сторінку.
— Маємо тут знов: Містрис Окшот, 177, Брікстон-Род — постачає дріб і яйця.
— Коли останній раз постачала товар?
— 22 грудня. Двайцять чотирі гуски за сім шилінґів і шість пенсів.
— Так! Маєте се чорним по білому. А під сим?
— Продано містеру Уайндіґету власнику харчівні під Альфою за дванайцять шилінґів.
— Ну, що тепер скажете?
Хольмс надав собі дуже пригноблений вираз. Виняв гроші з кишені і кинувши їх на мармуровий стіл, відійшов з виглядом людини, що не тямить себе з розпуки. Коли ми трохи віддалилися, він спинився і довго сміявся тихенько, з цілого серця, як він се робив у подібних випадках.
— Ватсоне, — казав він мені, — коли зустрінеш чоловіка з ось такими самими фаворитами й такою кратчастою хусткою в кишені, будь певний, що витягнеш від нього все, що тільки потрібуєш за помічю закладу. Здається мені, що вже зближаємося до кінця наших пошукувань. Зі слів сього похмурого купця видко, що ще инші люде цікавляться нашою справою і я хотів би…
Тут його перервав голосний крик, що виходив зі склепу Брекінріджа. Купець був у дверях і грозив пястуками якомусь молодому невисокому чоловікові, що стояв перед ним, освітлений жовтавим світлом лямпи, з перераженим обличчям.
