— А чи думаєш, що Генрих Бекер має звязок з сією справою?
— Уважаю його за цілком невинного. Він ані на хвилину не припускав, яку ціну має його гуска, ціну о багато більшу ніж колиб була уся зі щирого золота! Я докажу се тобі дуже просто, коли дістанемо відповідь на наше оголошення.
— А перед тим нічого не заміряєш робити?
— Нічого!
— В такім разі я піду зараз до своїх пацієнтів і поверну о годині, яку ти призначив в оголошенню, бо хочу побачити, як зясується ся заплутана справа.
— Буду радий тебе знову побачити. Обідаю о семій годині, здається буде печений фазан!
Я трохи спізнився і вже було пів на сему, коли я знов опинився на вулиці Бекер. Коли я підійшов, то побачив коло дверей, при світлі ліхтаря, досить високого чоловіка, убраного в шкоцьку шапочку і плащ, застебнутий по під самою шиєю. Він стояв і чекав. Двері відчинилися і ми увійшли обидва разом до покою Хольмса, який зараз же піднісся з фотелю і ввічливо привітав гостя.
— Очевидно пан Генрих Бекер, — казав він лагідно й весело. Прошу сідати коло комину! Дуже зимно, а ви не досить тепло убрані. А, Ватсоне, приходиш в саму пору. Чи се ваш капелюх, пане Бекер?
— Так, мій.
Се був високий, кремезний чоловік, з великою головою і розумним обличчям, зі шпичастою,
