Хольмс змінив місце на канапі, щоб краще спостерігати обличчя гостя.
— Дивіться, пане! Ось що знайшла моя жінка в шлунці гуски.
Він витягнув руку, щоб показати мені блакитний камінь величини гороха. Коштовний клєйнод був такий ясний і промінястий що в темному заглибленню долоні сяв як елєктрична іскра.
Хольмс звернувся де Петерсона.
— О, сказав він, ти Петерсоне, знайшов справжній скарб. Напевно знаєш, що се за камінь?
— Є се діамант. Дорогий камінь. Ріже шкло, як тісто!
— Не в тому річ, що се дорогий камінь. — Є се найдорощий камінь!
— Може се блакитний карбункул графині Морцар? спитав я.
— Напевно. Знаю його вигляд і розмір з оголошення, яке щоденно друкує „Таймс“. Се є одинока по вартости річ! Тисяча фунтів нагороди обіцяних за його віднайдення, складають може двайцяту частину його вартости.
— Тисяча фунтів! Великий Боже! Петерсон упав у фотель і дивився на нас ошалілими очами.
— Так, се є розмір обіцяної нагороди, — сказав Хольмс. — Думаю, що в звязку з камнем стоїть якась романтична пригода і що графиня Морцар погодиласяб віддати половину свойого маєтку за нього.
