Сторінка:Конан Дойль. Душогубство в Абей Ґрендж (Львів, 1924).djvu/4

Цю сторінку схвалено

Переїхавши кілька міль вузькими пільними дорогами, прибули ми нарешті до парку. Браму відчинив нам старенький сторож. По його сухім обличчю відразу можна було пізнати, що в домі трапилося страшне нещастя. Опинившися в парку ми великою алєєю усадженою велетенськими ялицями, дійшли до низького будинку в середнєвічному стилю.

Середня частина будинку була очевидно дуже старою; її цілковито овивав плющ. Тільки великі вікна вказували на пристосування мешкання до сучасних вимог. Ліве крило дому здавалося зовсім недавно відбудованним. З середньої двері нам на зустріч вийшов інспектор Гопкінс.

— Дуже тішуся, говорив він, що ви, пане Хольмсе, приїхали. Радо вітаю також пана доктора Ватсона. Хоч, правду казати, я не мусів би вас турбувати, бо коли пані прийшла до притомности, оповіла цілий випадок так докладно, що тепер нема вже нічого до роботи. Певно панове пригадують собі банду вламивачів у Лєвішемі?

— Хиба се праця трьох Равдалів?

— Так, батька і двох синів. Се вони зробили, без сумніву. Два тижні перед тим вони пограбували оселю в Сиденгемі. Їх там добре бачили. Се правда велике нахабство насмілитися на другий напад в такім короткім часі, та ще недалеко від місця першого злочину. Але тепер вони не втечуть!

— В такім разі барон Едвард не жиє?

— Розбито йому чашку власним його гачком від грубки.