Я вже бачив, що тобі не подобалася моя гра з Гопкінсом.
— Але я тобі цілковито довіряю.
— І добре робиш, мій Ватсоне. В сьому випадку треба відріжняти дві речі. Те, що я знаю — не є відомостями урядовими, що він знає — є поліційними рапортами. Я можу робити, що мені сподобається. Проте він є в иншому становищу, бо мусить рапортувати про все, якщо не бажає стратити посаду. Тому я не хотів надавати йому зайвого клопоту і заховую свої відомости для себе, поки все не зясується.
— Коли ж се буде?
Вже надходить пора. Зараз будеш свідком останньої сцени сієї драми.
В коритарі ми почули якийсь голос і за хвилину до нашої кімнати увійшов чоловік такий гарний, як то рідко можна бачити. Се був дуже високий молодий бльондин, з блакитними очами, і скірою опаленою очевидно підзворотниковим сонцем. Хід його був рівний, що вказувало на його зграбність. Зачинив за собою двері й став перед нами зі стиснутими пястуками. Груди його швидко підносилися. Очевидно дбав стримати в собі міцне зворушення.
— Прошу вас сідати, капітане. Чи ви одержали мою депешу?
— Одержав і прибув о призначеній годині. Я чув, що ви були в бюрі і зрозумів, що вже не можна думати про втечу. Прошу тепер мені сказати, що думаєте зі мною зробити? Я є приготований на саме найгірше. Чи хочете мене заарештувати. Говоріть скорійше, не бавтеся зі мною як кіт з мишою.
