— Однак ви порадили мені в депеші шукати в сьому місці.
— А ви їх там знайшли?
— Так! Вони лежали в ставу.
— Дуже мене тішить, що я міг вам допомогти.
Зовсім ви мені сим не допомогли. Навпаки, ціла справа ще більше закрутилася. Що за дивні були злодії, які крадуть, щоб вкинути здобич у став.
— Так, се дуже дивно. Мені однак здається, що колиб срібло вкрали тільки для надання забійству вигляду грабіжа, булоб цілком природнім, що злочинці бажали як найскорше позбавитися від нього.
— Як же вам прийшло се до голови?
— Так собі виміркував. Коли вони вийшли назад через французьке вікно, то мали став перед очами. Кращого місця для сховання здобичи не могли навіть бажати.
— Ага! Так ви вважаєте, що їм ходило о схованку! Се здається правдоподібним і тепер я все розумію. Справа відбулася ранійше, коли ще багато людей крутилося по дорозі, тому злочинці побоювалися, щоб їх не побачили, як несуть срібло. Пізнійше постановили вернути, коли все заспокоїться! То знаменита ідея! Дуже мудро, щоб напровадити поліцію на помилку.
— Теорія ваша, усміхнувся Хольмс, впрост вражає. Правду сказати, я ще до сього не додумався, але ви мусите визнати, що мої міркування допровадили вас до вкраденого срібла.
— Ах, цілком слушно, пане Хольмсе! Се є
