роплавному бюрі його атестували як найкраще! Жаден зі старшин торговельної фльоти не дорівнював йому; яко людина ставився дуже сумлінно до своїх обовязків. На пароплаві був енерґійним, дотримувався карности. Правда, був дуже запальчивий і швидкий на слові, але позатим вдачу мав шляхотну й товариську.
З такими інформаціями виходив Шерльок Хольмс з бюра Товариства „Компанія Аделяїд-Совтгемптон“. Звідти поїхали ми до „Скотлєнд-Ярду“ (Бюро льондонської поліції). Там, однак, Шерльок зовсім не увійшов і зі зморщеним чолом, заглиблений у свої думки, лишився у повозі. Зрештою, поїхав до телєґрафічного бюра в Черінґ-Крос, де вислав дві депеші, а потім ми удалися на Бекер-Стріт.
— Ні, я не був у стані себе перемогти, Ватсоне, казав він, коли ми увійшли до кімнати. Коли раз видано наказ, жадний чоловік у світі не може його змінити. Знаю, що раз або два в моїй праці детектива викликав своїми відкриттями більше нещастя, ніж сам злочинець. Тому нині я став обережнійшим і волію, щоб анґлійське право стратило, ніж я би мав неспокійне сумління, Отже мушу ще за дещо довідатися, заки пічну далі працювати.
Перед вечером відвідав нас директор Гопкінс, але з нашої з ним розмови не витягнув для себе нічого корисного.
— Починаю вірити, що ви, пане Хольмсе, є чарівником і часом здається мені, що посідаєте надлюдські сили. Звідки, до лиха, могли ви знати що вкрадене срібло лежить на дні ставу?
— Сього я не знав.
