пуститися, що навіть не перетрусили цілого дому і не пограбували так, як се задумували спочатку.
— Се припущення має підстави. Але, як я чув, вони найспокійнійше пили собі вино.
— Напевно для заспокоєння нервів.
— Правда, правда… Напевно сі три чарочки, що стоять на бічному столику, ніхто не рушав?
— Ні, їх ніхто не рушав і пляшка стоїть таксамо, як її лишили злодії.
— Обдивимося їх. Хо-хо! Що се таке? — Всі три чарочки стояли тісно одна коло другої і в кождій знаходилося ще вино. В одній з чарочок на дні був осад. Біля них стояла пляшка, на дві третини повна. Недалеко від пляшки лежав довгий корок. Корок і цвіль на пляшці доводили, що злодії пили дуже добре вино.
Тепер Хольмс змінився до непізнання. Байдужий вираз обличчя зник, а блискучі, глибоко осаджені очі виявляли велике зацікавлення до цілої справи. Взяв корок і почав його уважно оглядати.
— Чим вони витягали корок? спитав Хольмс.
— Гопкінс вказав на піводчинену шуфляду, де лежало кілька серветок і великий коркотяг.
— Хиба пані Брекенстель казала, що вони ужили той самий коркотяг?
— Сього не казала, бо, памятаєте, в мент відкоркування пляшки, вона була непритомною.
— Ах, правда. Однак, в дійсности, сього коркотяга не було ужито. Пляшку відкорковано кішеньковим коркотягом, які бувають при ножиках. Сей коркотяг мав не більше півтора цалів