— Щось подібне до сокири різника.
— Певно, нещасливий припадок?
— Рішуче ні.
— Отже розбійничий напад?
— Так. Відгадали.
— Однак се жахлива річ.
Вимивши рану, я наложив антисептичний бандаж, що пацієнт терпеливо зносив, загризаючи губи.
— Як ви тепер себе почуваєте? — спитав я по скінченню роботи.
— Чудово. Ваш коняк і перевязка привели мене до рівноваги Я був цілком знесилений, але не мало й пережив.
— Може краще булоб, щоби ви тепер не говорили, бо се вас денервує.
— Тепер вже ні. Мушу як найшвидче повідомити поліцію. Колиб я не мав, як виразний довід рани, мойому оповіданню без сумніву не далиби віри, тим більше, що не можу подати жадних вказівок на підпертя своїх слів.
— Ого, — відізвався я — коли ся історія загадкова і вимагає пояснення, то ви найкраще зробите, удавшися до мого приятеля Шерльока Хольмса.
— Я вже чув за нього — сказав па — і бувби радий віддати до його рук цілу у, хоч очевидно треба рівночасно повідо- і поліцію. Може ви дасте мені картку до
