З сими словами мій прихильник поспішно вибіг скорше, ніж я міг йому подякувати.
В почекальні я знайшов сидячого при столі пана в скромнім бронзовім убранню. Одна рука його була обвязана хусткою, що цілковито пересякла крівлею. На перший погляд він виглядав на яких двайцять пять років; лице мав поважне з виразом мужности, але таке бліде, що я припустив, що він дістав ґвалтовне нервове потрясення, від якого ще і досі не міг відійти.
— Дуже перепрошаю, що так рано збудив вас, пане докторе, але сієї ночі трапився зі мною поважний випадок Сьогодня я прибув ранішним потягом до Педінґтону і там інформувався, де можна знайти доктора. Якийсь ласкавий чоловік відпровадив мене сюди. Я віддав вашій служниці свою візитову картку, але бачу, що вона ще лежить на столику.
Я взяв картку і перечитав: Віктор Гетерлєй, інжинєр, вул. Вікторії 16 а. III.
— Дуже мені прикро, що вам довелося чекати на мене — сказав я, сідаючи за своє бюрко. Здається мені, що ви прибули з нічної подорожі, яка звичайно буває досить нудна і не цікава.
— О, на сей раз того не можна сказати, — відповів пацієнт сміючися.
Він сміявся остільки голосно, що аж похилився назад на кріслі і мусів триматися за боки. В сій поведінці було щось хоробливе. Се я відразу зауважив.